Громада зустріне Героя
Посеред
Великодньої радості в Рогатинську громаду приходить сумна звістка – додому
на щиті повертається Воїн, голос якого
став тишею, що болить.
Він
завжди бачив себе військовим, як батько, відчував - це його шлях. Щоправда,
мріяв служити Батьківщині у мирний час. Та коли український світ затьмарився
війною, без вагань і сумнівів став до лав захисників рідної землі. Був таким
відважним, що сама смерть обминала його десятою дорогою. Довгих дванадцять
років він мужньо боронив те, що любить і, здавалося, жодна куля не зможе
спинити його битву. На жаль, війна і смерть одвічні супутниці. Остання
приходить, коли її не ждеш, і тоді навіть найдосвідченіші і найбезстрашніші
падають. Падають не тому, що здалися, а
тому, що Бог обрав їх стати янголами - силою, яка захищає нас з небес.
Повертається
до отчого порога Віктор Михайлович П’єкний. Захисник народився 15 лютого 1978
року у селі Пуків на Рогатинщині. Згодом сім’я переїхала до Львова, де Віктор
закінчив школу, училище. Зі слів рідних
дізнаємося,
що після служби в українському війську, навчався у школі прапорщиків у Полтаві.
Армійську долю продовжив у військовій
частині, де служив його батько. Показав себе добрим спеціалістом: виконував
обов’язки начальника зміни телеграфної роти. Пізніше життєва стежка круто
повернула і закинула хлопця аж у Донецьку область, де знайшов своє кохання,
одружився, працював у Державній службі охорони. Через п’ять років Віктор
повертається до Львова і стає старшим кінологом у Львівській виправній колонії.
Його серце прикипіло до ще однієї живої душі, друга – вівчарки. Разом з
чотирилапим брали участь у змаганнях, здобували призові місця. Аж поки у двері
не постукала війна.
У
2014-ому став добровольцем, воював у складі батальйону «Львів». Воїн з позивним
«Прапор» провів багато боїв у гарячих точках українського сходу. Під час виходу
з Дебальцевого отримав контузію, та це не завадило захисникові тримати стрій. Адже
він був тим, хто не здається - сміливим, відповідальним, за чию спину можна
було сховатися, надійною опорою побратимам, яка прикриє в бою навіть ціною
власного життя. Тож захисник продовжує бій з ворогом та свій власний герць зі
смертю: у 80-тій десантно-штурмовій бригаді, головним сержантом
зенітно-кулеметного взводу 94-тої
бригади. «Не відступати» - було його девізом. За мужність, самовідданість, успішне
виконання бойових завдань Віктор П’єкний був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача
ЗСУ - «Золотий хрест».
У
свої неповні на дев’ять днів 48 років захисник мав багато планів. У найближчій
перспективі – побувати вдома, у колі родини, а в недалекому майбутньому -
здобути перемогу над ворогом і повернутися у мирне життя. Однак жодній з цих
мрій так і не судилося збутися. 6 лютого 2026-того року родина
військовослужбовця отримала страшну та водночас обнадійливу звістку, що їхній
син Віктор зник безвісти. Проте невдовзі надію зруйнувало пекуче слово
«загинув». Штаб-сержант 94-того окремого протитанкового батальйону
зенітно-кулеметного взводу Віктор П’єкний отримав смертельні поранення
внаслідок удару керованої ворожої авіаційної бомби біля
населеного пункту Осикове Донецької області. Він загинув, але вповні виконав
своє призначення Воїна, віддавши Батьківщині все, що мав. Без дорогого сина,
чоловіка, брата залишились батьки, дружина, сестра. Та в серцях рідних він живий. Там, у
найглибших закутках душі, упереміш з
болем пульсує чиста любов до близької людини, світло життя якої раптово згасло.
Бо любов сильніша за смерть, а жертва - вища за випробування.
Рогатинська
міська рада висловлює щирі слова співчуття родині загиблого Героя. Нехай наша
молитва допоможе вам пережити цю непоправну втрату.
Вічна
слава і пам’ять захисникові, який віддав за нас своє життя.
Траурний
кортеж із тілом полеглого прибуде до Рогатина завтра, 15 квітня о 12:00 год. На центральній площі міста відбудеться
панахида та прощання. Просимо жителів громади достойно зустріти Героя, який мав
серце Воїна, готове померти заради Вітчизни.
